Вінілові платівки Backstreet Boys

Backstreet Boys зібрав 1993 року в Орландо продюсер Лу Перлман — той самий, який згодом отримав двадцять п’ять років за фінансову піраміду й помер у в’язниці. Гурт судився з ним 1998-го, коли з’ясувалося, скільки з мільйонних доходів насправді доходило до п’ятьох виконавців. Це та частина історії, яку зазвичай оминають, і без неї не зрозуміти, чому наступні альбоми звучать інакше за перші.

Склад майже не змінювався: Нік Картер, Гоуї Дороу, Ей-Джей Маклін і двоюрідні брати Браян Літтрелл та Кевін Річардсон. Річардсон пішов у червні 2006-го й повернувся 2012-го — це єдина перерва за тридцять із гаком років.

Стокгольм, а не Орландо

Звучання, за яким гурт упізнають, зробили не в Флориді, а в шведській студії Cheiron: Денніз Поп і Макс Мартін писали й продюсували ключові пісні від Everybody до I Want It That Way. Звідси щільні багатоголосі приспіви, сухі синтетичні барабани й гармонії, розкладені на п’ять партій замість звичних трьох.

Millennium (1999) — вершина цього методу і водночас точка, після якої метод перестав працювати без змін. Black & Blue (2000) той самий за конструкцією, але вже без ефекту новизни. Never Gone (2005) після паузи звучить як спроба грати доросліший поп-рок із живими інструментами, а пізні альбоми, включно з In A World Like This (2013), тримають баланс між тим і тим. Різдвяна платівка 2022 року стоїть осторонь: там вокальні аранжування важливіші за продакшн, і саме на ній чутно, наскільки це насправді вокальний гурт.

Масштаб того моменту легко недооцінити з відстані: Millennium розійшовся більш ніж мільйоном копій за перший тиждень у США і кілька років тримав рекорд стартового тижня. Гурт із чотирма співаками, які вміють будувати гармонію, і однією студією в Стокгольмі переграв тоді всю індустрію.

Що шукати на вінілі

Головне, що варто знати перед покупкою: жоден із класичних альбомів гурту не існує в оригінальному вініловому пресі кінця дев’яностих. Це була епоха компакт-диска, записувалося все цифрово, і всі нинішні платівки — перевидання двохтисячних і двадцятих із цифрового майстра. Чекати від них аналогового тепла не варто; вініл тут дає формат, обкладинку й ритуал, а не інший звук.

Millennium ходить у лімітованих кольорових пресах, In A World Like This — подвійником, різдвяний альбом виходив на червоному. Матеріал гучний і компресований від початку, тож кольорові варіанти на ньому чутно менше, ніж на тихих записах: якщо вибираєте за виглядом, тут це найбезпечніший випадок.

З чого почати

Millennium — очевидний перший крок і найдовше видання, яке ще ловить гурт на піку. Хто чув його до дірок, знайде більше нового в In A World Like This: там дорослі аранжування й немає жодної спроби повторити 1999 рік. Різдвяний альбом працює за призначенням — його ставлять один місяць на рік і не шкодують.

Поруч на полицях: Classic Pop, де живе вся поп-класика дев’яностих, і R&B / Neo-Soul — саме звідти взялися балади на кшталт Shape of My Heart і вокальні розклади, які гурт відпрацював краще за сучасників.