Вінілові платівки The White Stripes

Детройтський дует Джека і Меґ Вайт проіснував із липня 1997-го до лютого 2011 року — рівно тринадцять із половиною років, за які вийшло шість студійних альбомів і жодного зайвого. Головне, що варто знати перед покупкою ранніх платівок: вони записані навмисно дешево і брудно. Перші два альбоми зроблені на восьмидорожковій плівці практично в житловому приміщенні, і те, що на них чути шум, підзвуки й перевантажений мікрофон, — не дефект пресу, а задум. Якщо ви шукаєте чистий звук, починати треба не з них.

Як змінювався звук

Дебютний альбом 1999 року і «De Stijl» — це блюз, зіграний удвох на межі того, що фізично можливо: гітара, барабани, голос, і більше нічого. Меґ грає навмисно просто, без збивок, і саме ця простота тримає всю конструкцію. Дует свідомо обмежив себе трьома кольорами в оформленні й трьома елементами у звучанні — обидва обмеження працюють на одне й те саме відчуття.

«White Blood Cells» 2001-го прибрав слайд-гітару й блюзові стандарти і додав пісенність. Далі «Elephant» 2003 року — вершина методу: записаний у лондонській студії Toe Rag на аналогову вісімку, без жодного компʼютера в ланцюгу, про що прямо написано на конверті. Для 2003 року це був майже маніфест: індустрія на той момент уже повністю перейшла на цифру.

Пізніші «Get Behind Me Satan» 2005-го і «Icky Thump» 2007-го розширюють палітру: піаніно, маримба, мексиканські духові, волинка. Гітарний дует поступово перестає бути гітарним дуетом, і на «Icky Thump» це вже майже студійний проєкт. Через чотири роки дует оголосить про завершення роботи, і «Icky Thump» залишиться останнім студійним альбомом.

Що шукати на вінілі

Розкладка тут прямо відображає еволюцію. Ранні альбоми — «De Stijl», «White Blood Cells», дебют — виходять на одній платівці на 180 грамах, бо матеріалу мало і він короткий. Пізні «Elephant», «Get Behind Me Satan» і «Icky Thump» — двійники: альбоми виросли за хронометражем, і одного диска перестало вистачати.

Із перевиданнями в їхньому випадку ситуація рідкісна для сучасного ринку: джерело здебільшого аналогове, бо аналоговими були самі записи. Це означає, що перевидання не тягне за собою типової проблеми цифрового мастера — компресії, зробленої для стримінгу. Перевидання «Elephant» звучить рівно так, як задумувалося у 2003 році.

Збірка «My Sister Thanks You And I Thank You» — окрема історія. Це подвійник, зібраний уже після розпаду, і як вхідна точка він працює, але майже кожен їхній альбом побудований як цілісна річ, тому колекцію на збірці зупиняти не варто.

З чого почати

Тому, хто хоче почути метод у найдовершенішому вигляді, потрібен «Elephant»: аналоговий запис, найсильніший матеріал, двійник із нормальною канавкою. Хто готовий до сирого звуку і хоче зрозуміти, звідки все почалося, бере «De Stijl» або дебют. А слухачу, якому цікавіше, як дует ламав власні правила, підійде «Icky Thump» з його волинкою і мексиканськими духовими.

Поруч у каталозі логічно дивитися Indie Rock — сцену, у якій вони опинилися за фактом, і Blues, з якого вони буквально виросли і на який посилаються майже в кожній пісні.