Вінілові платівки $uicideBoy$

Двоюрідні брати з Нового Орлеана, які назвали себе так, що назву не вимовиш уголос у пристойному товаристві, і завели власний лейбл, щоб ні з ким не домовлятися. Ruby da Cherry і $crim почали викладати треки на SoundCloud на початку 2010-х, зібрали аудиторію без радіо й без мейджора, і досі випускають усе через свій G*59 Records. Це рідкісний випадок, коли незалежність не поза, а робоча схема: від запису до тиражу вініла все проходить через них.

Від сирого SoundCloud до студійного звуку

Ранній матеріал дуету — це навмисна кустарність: перевантажені біти, семпли мемфіської сцени дев’яностих, короткі треки, записані вдома. Звук там глухий і брудний, і саме за це його любили.

I Want To Die In New Orleans 2018 року був першим повноцінним студійним альбомом — те саме, але з нормальним зведенням: біти залишилися важкими, проте перестали злипатися в кашу. Далі, на Long Term Effects Of Suffering і Sing Me a Lullaby, My Sweet Temptation, у їхньому звуці з’явилася мелодика й повітря, а на New World Depression 2024 року — вже майже класична студійна щільність.

Жанрово їх тягне в різні боки одночасно: слухачі позначають дует як cloud rap, horrorcore, phonk, memphis rap і trap, і жодна з цих міток не є помилковою. Це не еклектика заради еклектики — просто вони працюють із кількома традиціями південного репу відразу.

Що шукати на вінілі

Спочатку попередження, яке важливіше за будь-яку технічну деталь. Тексти дуету прямо й без метафор говорять про залежність, депресію та суїцидальні думки. Це не поза й не епатаж, і саме тому платівка може бути важкою для людини, якій ця тема близька особисто. Знати про це варто до покупки, а не після.

Технічна частина. Їхня музика побудована на низах — важкі 808-і, довгі суббасові ноти. На вінілі це найскладніший матеріал з усіх можливих: глибокий бас у стерео змушує голку працювати на межі, тому при нарізці низи зводять у моно й іноді підрізають. Тобто вінілова версія фізично не може бути точною копією стримінгу, і різницю на хорошій системі чутно. Це не брак майстра, це властивість носія.

Третє — тиражі. Усе, що виходить на G*59, друкується обмеженими партіями і швидко розходиться; допечатки бувають не завжди. Ми ще не бачили, щоб платівка цього дуету довго стояла на полиці, тому якщо потрібне конкретне видання — краще не відкладати на потім.

З чого почати

I Want To Die In New Orleans — найзручніший вхід. Це перший альбом, зведений як альбом, а не як добірка треків, і в ньому вже чути дует таким, яким його знають зараз.

New World Depression підійде тим, хто прийшов із сучасного репу й не готовий до сирого звуку: там найчистіший продакшен у їхній дискографії. А от Long Term Effects Of Suffering варто ставити третім — це найбільш меланхолійна їхня платівка, і без контексту вона сприймається однобоко.

У нашому каталозі дует стоїть в альтернативному репі: за подачею й продакшеном це точніше, ніж загальна полиця. Але якщо ви шукаєте, куди рухатися далі й що слухали вони самі, дивіться ширший розділ репу й хіп-хопу — мемфіське коріння їхнього звуку живе саме там.