Mento ⁰

Перша платівка, яку записали на Ямайці, з'явилася на зламі 1950-х. Записав її не регі-бунтар і не ска-оркестр, а співак у капелюсі з банджо за спиною. Острів тоді ще був британською колонією, а його музика жила на сільських вечірках, на ринках і в готелях для туристів. Ця музика називалася mento. Саме з неї почалася ямайська звукозапис-індустрія, яка згодом подарує світу ska, rocksteady і reggae.

Mento схожий на звук з ганку: дерев'яний, акустичний, трохи хитрий. Його легко сплутати з тринідадським calypso, і цю плутанину свідомо використовували самі музиканти. Проте в ньому є своя ямайська вдача: неквапливість, лукавство й уміння говорити про найважливіше так, ніби це жарт.

Сміх, банани й подвійне дно

Про що mento? Про життя людей, яким не дуже щастило, і про те, як вони все одно знаходили, з чого посміятися. Тут співають про ринкових торговок, ревнивих чоловіків, ром, сусідські плітки й гроші, яких завжди замало. Головна зброя mento — подвійне значення. Пісня нібито про помідор, бамбук чи кавун, але всі на танцмайданчику чудово розуміють, про що насправді. Для острова з пуританською церковною мораллю таке підморгування було маленьким бунтом. Сміх тут не втеча, а спосіб сказати правду вголос.

Під цим сміхом часто ховається втома. Найвідоміша ямайська народна пісня, «Day-O», — це перекличка докерів, які всю ніч вантажать банани на кораблі. Вранці вони просять обліковця порахувати зроблене, щоб нарешті піти додому. Мелодія весела, а слова про виснаження. Mento ставлять, коли хочеться легкості, але не порожньої: це музика людей, які вміють танцювати після важкої зміни. Тому вона й досі звучить по-людськи тепло, без жодного глянцю.

Колонія, туристи й крамниця електроніки в Кінгстоні

Коріння mento сягає ще часів плантацій. Африканські ритми зустрілися там з європейськими бальними танцями, які невільники грали для господарів, а потім переробляли на свій лад. До середини XX століття ця музика звучала по всьому острову, від сіл до нічних клубів Кінгстона. Записувати її на Ямайці було ніде, бо своїх студій просто не існувало.

Усе змінив Stanley Motta, власник крамниці електроніки в Кінгстоні. 1951 року він відкрив першу на острові приватну студію звукозапису й лейбл MRS. Пресувати платівки на Ямайці теж не було де, тож заготовки відправляли до Британії. Мотта був передусім бізнесменом. Він бачив туристів на північному узбережжі й продавав їм пластинки як музичний сувенір з пляжу. Слідом з'явилися інші продюсери, зокрема Ivan Chin і Ken Khouri. Співаки брали собі горді титули: Lord Fly, Lord Flea, Lord Lebby, Lord Composer, Count Lasher.

Своє, хоч і під чужим ярликом

Mento ріс у тіні сусіда. Calypso з Тринідаду записували вже кілька десятиліть, і світ знав саме це слово. Тому ямайські гурти охоче називали себе «calypso-бендами», щоб їх легше продавати. Але за ярликом стояло своє: місцева мова патуа, сільські мелодії, ямайський гумор. Lord Lebby, наприклад, перетворив гучний американський звіт Кінсі про сексуальність на дотепну пісню «Kinsey Report». Mento давав голос простій людині й не потребував схвалення ні церкви, ні колоніальних салонів. Гроші й слава були тут справою випадку. Музиканти роками грали в готелях, а гурт The Jolly Boys з Порт-Антоніо розважав на вечірках голлівудської зірки Errol Flynn, який, кажуть, і вигадав їм назву.

Банджо, бамбук і скринька з басом

Звучання mento виросло з бідності й винахідливості. Банджо й акустична гітара дають сухий брязкітливий ритм, маракаси шарудять, а мелодію ведуть флейта, скрипка або саморобний бамбуковий саксофон. Бас забезпечує rhumba box: велика дерев'яна скринька з металевими язичками, на якій музикант сидить і щипає їх пальцями. Виходить глухий, пружний, майже гумовий звук. Ритм розгойдується з легким зсувом, і в ньому вже вгадуються майбутні ska й reggae. Голос не прагне до краси. Він розповідає, підморгує й подекуди майже переходить на речитатив, бо головне тут історія і жарт.

Мільйон для Day-O і дорога до ska

1956 року mento нарешті почув увесь світ, хоча й під чужим ім'ям. Harry Belafonte, нью-йоркський співак і актор, що частину дитинства прожив у бабусі на Ямайці, випустив альбом «Calypso». Це була перша платівка-LP, проданий тираж якої перевищив мільйон примірників. Найбільшими хітами стали «Day-O» і «Jamaica Farewell», ямайські пісні, а не тринідадські. Сам Belafonte визнавав, що його пісні, по суті, зовсім не calypso. Тим часом на острові наприкінці 50-х верх взяли саунд-системи з американським R&B. Молоді музиканти схрестили його з розгойдуванням mento, і так виник ska. Сам mento відступив у готелі та на сільські свята, але не зник. Наприкінці 80-х The Jolly Boys несподівано стали зірками world music.

З чого почати слухати

Почніть з «Calypso» Harry Belafonte: це найвідоміші ямайські народні пісні в лагідному нью-йоркському аранжуванні, і з нього стає зрозуміло, як mento звучав для світу. Далі варто взяти збірку «Mento Madness: Motta's Jamaican Mento 1951–1956». Це записи з тієї самої студії на Hanover Street, з Lord Fly, Count Lasher та іншими «лордами», живі й зовсім не причесані.

Справжній сільський mento чути на «Pop 'n' Mento» The Jolly Boys 1989 року. Американський автор пісень Jules Shear побачив гурт у готелі в Порт-Антоніо й записав його за один дубль, з мінімумом апаратури. Банджо, rhumba box і пісні на кшталт «Big Bamboo», у яких кожне слово має друге дно. А «Great Expectation» 2010 року, де ті самі ветерани виконують рок-кавери, показує, що mento може переспівати майже все.