Broken Beat ⁰

Неділя, близько півночі, Лондон. Завтра на роботу, але в тісному підвалі пахне ладаном, звучить даб-сирена, а продюсери просто з діджейської будки пускають треки, зроблені кілька годин тому. Під цей ритм не вийде марширувати. Бочка не б’є рівно на кожну долю: вона спотикається, відступає, а потім наздоганяє. Так звучав broken beat. Цю музику на початку 2000-х грали в західному Лондоні люди, які водночас любили джаз-ф’южн, соул, хаус і драм-н-бейс і не хотіли обирати щось одне.

Брокен-біт так і не став масовим, і в цьому його чарівність. Цю танцювальну музику музиканти робили для інших музикантів і для танцюристів, які вміють слухати. Її досі передають одне одному, як секрет.

Танець для тих, кому тісно в строю

Брокен-біт розповідає про свободу всередині такту. Клубна музика 90-х дала людям рівний пульс four-to-the-floor, надійний, як конвеєр. Брокен-біт узяв цей пульс і зламав його. Удари зсунуті, між ними ховаються тихі «примарні» ноти, і все трохи розгойдується. Тілу доводиться слухати, а не повторювати завчений рух. Кожен знаходить у цьому танці власний крок, тому себе в ньому впізнають ті, кому тісно в шаблонах.

Водночас це дуже тепла музика. Над хитрими барабанами звучать соул-вокал, акорди піаніно Rhodes і джазові гармонії, схожі на розмову дорослих людей про кохання, віру й сумніви. Її ставлять, коли хочеться руху без агресії: вечір уже пізній, а голова ще ясна. Брокен-біт показує, що можна бути витонченим і водночас танцювати до сьомого поту.

Ladbroke Grove, неділя, підвал

Стиль склався наприкінці 1990-х у західному Лондоні, в районі Ladbroke Grove з поштовим кодом W11. Тут щоліта гримить Notting Hill Carnival, а карибська громада десятиліттями приносила в місто реґі, даб і культуру саунд-систем. Звідси й 4hero, дует Dego та Marc Mac, засновники драм-н-бейс-лейблу Reinforced Records. Їхній альбом Two Pages 1998 року, де джангл розчиняється у ф’южні, багатьом майбутнім героям сцени показав, що далі йти можна.

Центром тяжіння стала дистриб’юторська компанія Goya Music. В одній будівлі з нею працювали студія IG Culture, лейбл Dego 2000Black і колектив Bugz in the Attic. Музиканти заходили одне до одного, грали на чужих треках і вигадували собі десятки псевдонімів. Згодом у сцени з’явився власний дім: недільна вечірка CoOp. Її заснували IG Culture, Orin Walters з Bugz in the Attic, Dego, діджей Phil Asher і продюсер Demus. Почалася вона в підвалі Velvet Rooms на Charing Cross Road, а пізніше переїхала до крихітного клубу Plastic People у Шордічі.

Втома від рівного кроку

Сцену рухав голод на нове. Orin Walters, який згодом записувався як Afronaught, розповідав, що робив звичайний хаус, поки не почув «The Nervous Track» нью-йоркського дуету Masters at Work. Після цього він перейшов на ламані брейки. IG Culture (справжнє ім’я Ian Grant) починав 1990 року в хіп-хоп-дуеті Dodge City Productions, а 1997-го під назвою New Sector Movements випустив платівку, яку першою назвали broken beat. Від UK garage, з яким брокен-біт ділив місто й таких продюсерів, як Zed Bias, він узяв пружну синкопу, але за чартами не гнався. Сцена жила подалі від преси: треки несли зі студії просто на танцпол, дивилися на реакцію і поверталися доводити мікс.

Барабани, порізані ножицями, і живий Rhodes

Звучання випливає з цієї свободи. Ритм складають на комп’ютері з нарізаних ударних. Хай-хети біжать розгойданою джазовою сіткою, бочка падає не там, де чекаєш, а малий барабан ляскає на пів долі пізніше. Від electro тут машинна сухість драм-машин, від джанглу подрібнені брейки, тільки в набагато спокійнішому темпі. Над цим грають живі музиканти: клавішник Kaidi Tatham з Bugz in the Attic, новозеландський піаніст Mark de Clive-Lowe. Голоси соульні й інтимні, без надриву. Глибокий бас, як на даб-саунд-системі, тримає вкупі весь цей розхитаний механізм.

Майже прорив і тихе повернення

Найближче до мейнстриму брокен-біт підійшов завдяки Bugz in the Attic. Їхній сингл «Booty La La» піднявся на 44-те місце британського чарту, а ремікс на «In My Bed» Amy Winehouse ставили навіть шанувальники гаражу й хаусу. Ідеї сцени підхопили в Берліні Jazzanova зі своїм лейблом Sonar Kollektiv, а в Токіо Kyoto Jazz Massive. Нового великого жанру з брокен-біту не виросло. Він розчинився в deep house, future soul і нью-джазі, і ламаний ритм став звичним прийомом навіть для тих, хто не знає, звідки він узявся. Утім, слово «bruk» знову звучить у Лондоні: IG Culture разом з Alex Phountzi запустив проєкт Selectors Assemble, а молодші продюсери на кшталт Donsurf розповідають, що полюбили цей звук ще в коледжі.

З чого почати слухати

Почніть із Zen Badizm (2008) IG Culture. Спершу цей альбом виходив лише в Японії. На ньому є кавер на «Girl U Need a Change of Mind» Eddie Kendricks зі співаком Bilal і басистом Pino Palladino: клубна класика перетворилася на неспокійний і розкішний соул. Далі послухайте Back in the Doghouse (2006) Bugz in the Attic, перший альбом колективу і найлегший вхід у стиль, де є фанк, бугі й ламані барабани.

Коли захочеться глибше, ставте Up + Down (2001) Domu. Під цим ім’ям записується Dominic Stanton, і тут він ламає ритми майже до фрі-джазу, кладучи на них Rhodes і петлі, схожі на самбу. На теплий фінал підійде однойменний дебют Modaji (2000), де ламаний біт обіймає R&B-мелодії. Після цих чотирьох платівок рівна бочка вже не звучатиме для вас так, як раніше.