Вінілові платівки The Seatbelts

The Seatbelts — студійний ансамбль, зібраний композиторкою Йоко Канно спеціально для запису музики до аніме «Cowboy Bebop» 1998 року. У кредитах Discogs гурт названо не піджанровим ярликом, а просто списком виконавців: понад два десятки музикантів під одним іменем, склад яких від релізу до релізу змінюється лише частково. На Last.fm за тегами це одразу jazz, blues, soundtrack і anime — рідкісне поєднання, яке пояснює, чому платівку однаково слухають і фанати аніме, і колекціонери джазу.

Студійний оркестр замість гурту

Склад The Seatbelts — це не рок-гурт із постійною четвіркою учасників, а студійний оркестр: у кредитах нашого видання поіменно вказано понад двадцять п’ять виконавців — три флейти, чотири саксофони, три труби, три тромбони, туба, бас, ударні, перкусія одразу у двох людей і синтезатор, а на клавішах і за пультом продюсера — сама Йоко Канно. Співпродюсерами значаться Широ Сасакі та Тошіакі Ота, а самі жанрові теги на Discogs — Jazz і Stage & Screen, зі стилями Soundtrack, Score та Anison, тобто пісня в японському аніме-форматі. Запис розкидано одразу по п’ятьох студіях, включно з легендарною нью-йоркською Van Gelder Studio, де Руді ван Гелдер десятиліттями записував класику лейблів Blue Note і Impulse! для Джона Колтрейна й Телоніуса Монка — саме цю студію й самого інженера залучили для частини треків саундтреку до аніме. Зведення робили теж у двох різних студіях, включно з тим самим Van Gelder.

Що шукати на вінілі

Мастерингом займалися одразу три різні інженери — Джордж Маріно, Скотт Галл і Тед Дженсен, кожен зі своїм іменем у кредитах на конкретні сторони. Лак різав Тео Крігер у берлінській SST GmbH, пресували на французькому MPO, а виробництво координував Noiseland Industries. У примітках Discogs є важлива деталь про кольори: американське видання має протилежний порядок кольорових дисків — там перший диск червоно-золотий, а другий фіолетовий, тоді як наш європейський тираж іде у зворотному порядку. Якщо купуєте платівку окремо від нас і бачите на фото інший порядок кольорів — це, найімовірніше, американське видання, не помилка продавця. Конверт розкладний, із друкованими внутрішніми рукавами, зроблено в ЄС. Двадцять два треки вміщені на одну-єдину платівку — це помітно більше пісень, ніж зазвичай буває на одному LP, і пояснюється це форматом матеріалу: більшість композицій тут короткі музичні теми до конкретних сцен серіалу, а не повноформатні пісні на три-чотири хвилини. На Discogs цей реліз тримають у колекціях 6250 власників, ще 1434 людини хочуть його отримати, а середня оцінка — 4,71 при 543 голосах: для платівки, випущеної через двадцять два роки після прем’єри серіалу, це показник культового статусу, порівнянний радше з класичними джазовими виданнями, ніж із рядовим аніме-саундтреком.

З чого почати

Якщо ви прийшли за саундтреком до конкретного аніме — берете єдину нашу позицію, більше вибору тут немає, і починати нема з чого, окрім як із двадцяти двох треків цього видання. Якщо саундтрек сподобався і хочеться саме джазового звучання без прив’язки до аніме — шукайте класичний бібоп і кул-джаз тих виконавців, яких цитує Канно у своїх аранжуваннях. Якщо цікавить ширший світ аніме-музики — там поруч стоять інші композитори того ж покоління.

У каталозі платівка лежить у напрямку саундтреків до аніме, а ширший контекст — у розділі саундтреків загалом.