Вінілові платівки Stone Temple Pilots

Stone Temple Pilots з’явилися у Сан-Дієго 1990 року і майже одразу отримали від критики звинувачення, від якого відмивалися десять років: мовляв, це підробка під сієтлську сцену. Звинувачення було несправедливим уже тоді, а через три альбоми стало просто безглуздим — до середини дев’яностих гурт грав щось ближче до британської психоделії та павер-попу, ніж до гранджу. Але ярлик тримається досі, і в базах слухачів мітка grunge у них усе ще важить найбільше.

Як змінювався звук Stone Temple Pilots

Дебютний «Core» 1992 року справді був важким і прямолінійним: низький стрій, повільні риффи, вокал Скотта Вейланда на межі гарчання. Уже «Purple» 1994-го зсунувся вбік — з’явилися акустика, дивні розміри і мелодизм, якого від гурту не чекали. «Tiny Music… Songs From The Vatican Gift Shop» 1996 року остаточно розірвав зв’язок із гранджем: це платівка про шістдесяті, зіграна крізь шум дев’яностих.

Стрижнем усього був не Вейланд, а брати ДеЛео. Роберт писав більшість музики і грав на басі так, як у гранджі не грали — з фанковою артикуляцією і мелодією в кожній лінії. Дін відповідав за гітарні шари. Саме тому гурт вижив як музична одиниця навіть після того, як у 2002-му Вейланда звільнили.

Далі почалася найважча частина історії. У 2013–2015 роках вокал вів Честер Беннінгтон із Linkin Park, у 2017-му мікрофон перейшов до Джеффа Гатта. Вейланд помер наприкінці 2015-го, Беннінгтон — у 2017-му. Пізній STP — це гурт, який утратив двох своїх вокалістів і продовжив грати; «Perdida» 2020 року, повністю акустична, звучить саме як платівка людей, що пережили забагато.

Що шукати на вінілі

Три диски, які є в нас, покривають три різні стани каталогу, і в кожного своя особливість. «Thank You» — збірка 2003 року, перевидана Rhino і Atlantic у 2023-му; преса чеська, GZ Media, раннаути нанесені лазером. Головна деталь: це подвійник, у якого четверта сторона не містить музики взагалі — на ній витравлений квітковий візерунок. Тобто платівок дві, а сторін зі звуком три. У нашій картці цього не написано, тож майте на увазі заздалегідь.

«Perdida» 2020 року — акустичний альбом, чорний вініл, пресований на Optimal Media в Європі. Комплектація скромна: складений учетверо паперовий вкладиш із текстами з одного боку і обкладинкою з іншого, внутрішній конверт із поліетиленовою підкладкою, коду на завантаження немає. Окремо існує версія з підписаним вкладишем — її продавали лише через сайт гурту і лише першу тисячу копій; у європейських тиражах її не буває, і продавці, які обіцяють автограф, майже завжди помиляються.

Третій диск вимагає прямої мови. «MTV Unplugged 1993» на фіолетовому вінілі випущений лейблом DOL, і в картці він так і позначений — неофіційне видання. DOL є торговою маркою Vinylogy і друкує матеріал, права на фонограму якого в Європі вичерпалися; ця конкретна платівка надрукована у 2016 році на 180-грамовому вінілі, пресована на GZ Media, вісім треків. Звук на ній узятий із телевізійного джерела, а не з майстер-стрічки, і це чутно. Брати її варто з розумінням, що це запис концерту, а не студійне видання.

З чого почати

Тим, хто хоче почути гурт таким, яким його знає більшість, підійде «Thank You»: збірка охоплює десять років і чотири альбоми, а сторона з гравіюванням робить її ще й помітною на полиці. Слухачам, які вже знають хіти і шукають щось інше, краще заходить «Perdida» — це найтихіша і найдоросліша платівка каталогу, з оцінками нижчими за решту саме тому, що вона нікому нічого не доводить. А «Unplugged» має сенс тільки третім кроком, як документ конкретного вечора 1993 року.

Основна маса каталогу гурту у нас розкладена по полиці Post-Grunge. Якщо ж вас цікавить саме та сцена, з якою STP порівнювали на початку, вона зібрана окремо — у Grunge.