Вінілові платівки Rancid

Rancid зібрали 1991 року в каліфорнійському Іст-Беї: Тім Армстронґ і Метт Фрімен, двоє колишніх учасників Operation Ivy, вирішили зробити те саме, але без ска-духової секції і без наївності. Ларс Фредеріксен приєднався 1994-го, і саме цей склад витягнув гурт із локальної сцени в загальнонаціональну — разом із Green Day і The Offspring, хоча Rancid із трьох завжди були найменш придатними для радіо. За барабанами до 2006 року сидів Бретт Рід, потім його змінив Брендон Стайнекерт. MusicBrainz видає їм punk і ska punk з однаковою вагою, і сперечатися тут нема з чим.

Як змінювався звук

Дебютний альбом 1993 року — це шістнадцять треків прямого хардкор-панку без жодних прикрас: гітари в один шар, вокал на межі зриву, ска у звучанні майже не чути. Гурт тоді ще не знав, що з ним буде далі, і платівка звучить саме так — як запис людей, яким терміново треба висловитися.

Далі Rancid пішли вшир: ска повернулося, з’явилися регі-ритми, мелодії стали складнішими, а Армстронґ почав писати пісні, які тримаються не на швидкості. «Tomorrow Never Comes» 2023 року — рух у зворотний бік. Шістнадцять пісень, які сумарно вкладаються приблизно у двадцять хвилин: гурт свідомо повернувся до формату дебюту, тільки грає це вже інша людина з тридцятирічним досвідом.

Що шукати на вінілі

З «Tomorrow Never Comes» усе вирішує хронометраж. Двадцять хвилин на цілу платівку означають, що її можна було нарізати на 45 обертах — і саме так зробили. Це найкращий варіант із можливих: більша швидкість дає ширшу канавку на ту саму секунду музики, і на такому щільному матеріалі різницю чути одразу. Плюс до платівки йде друкований внутрішній конверт і великий постер. Колір — Eco-Mix, тобто суміш залишкового грануляту: кожен примірник унікальний і повторити його неможливо. Одна незручність: єдина згадка про Eco-Mix на всьому виданні — наліпка ззаду під штрихкодом, тож у чужих оголошеннях цей тираж часто продають як звичайний чорний.

З дебютом ситуація тонша. Наша картка прив’язана до релізу Epitaph 1993 року, за яким у Discogs закріплені прикмети першого тиражу, і їх варто знати. На етикетках і обкладинці — стара емблема Epitaph з голлівудською адресою на Сансет-бульварі. У ранауті стоїть «86428 1-A L-41235», на другій стороні той самий код із літерою X. Усередині двосторонній аркуш із текстами, на якому бракує двох пісень: «Union Blood» немає ще й на звороті конверта, хоча на етикетці вона є. І окрема прикмета, за якою тираж упізнають найшвидше: назву треку B3 на етикетці надрукували з помилкою — «The Botle» замість «The Bottle». Якщо на вашому примірнику цих деталей немає, ви тримаєте пізніший наклад.

З чого почати

Для першого знайомства з гуртом дебют підходить краще за пізні альбоми: він короткий, злий і не вимагає пояснень. Усе, що стоїть поруч за духом, зібрано в розділі Punk.

«Tomorrow Never Comes» цікавіший тим, хто вже знає гурт: почути, як люди після тридцяти років на сцені навмисно повертаються до форми першої платівки, — окреме задоволення. Ширший контекст дев’яностих, коли панк ненадовго став мейнстримом, шукайте в Alternative Rock.

Тим, хто збирає за фізичними ознаками видань, дебют дає найбільше приводів для полювання: різні тиражі відрізняються дрібницями на етикетках, і розібратися в них — половина задоволення.