Вінілові платівки Future

Найвадіус Вілберн з атлантського району Кірквуд народився 20 листопада 1983 року, кілька років випускав мікстейпи й тільки на початку десятих підписав контракт. Зараз у нього близько 3,35 мільйона слухачів на Last.fm — цифра, яка ставить його в один ряд не з реперами свого покоління, а з поп-виконавцями.

На полиці в нас дві його платівки, і обидві варто представити чесно: це європейські перевидання, а не оригінальні американські тиражі. Колекціонеру, який шукає перший прес, вони не підійдуть. Для слухача різниця інша — і про неї нижче.

Як змінювалося звучання

Теги MusicBrainz у нього рідкісно однорідні: hip hop з вагою 6, trap rap — 4, trap — 3, southern hip hop — 2. Жодного попу, жодного ар-ен-бі, хоча співає він майже в кожному треку. Це той випадок, коли слухачі відмовляються перекваліфіковувати артиста, навіть коли він давно робить щось інше.

А робить він саме те: голос, пропущений крізь автотюн не для чистоти, а як інструмент, і мелодія замість читки. Разом із продюсерським колом Атланти початку десятих це і сформувало те, що потім назвали трепом — повільний темп, розтягнуті синтезаторні лінії, барабани, винесені на передній план.

Два наші альбоми показують цей розкол усередині однієї людини. Однойменний «Future» — жорсткіший, ближчий до вуличного матеріалу, двадцять треків. «HNDRXX» — навпаки, мелодійний, з дев’ятнадцятьма піснями, де співу більше, ніж репу. Вони вийшли парою, і це видно навіть у документах: каталожні номери в них сусідні, 88985 48093 і 88985 48094 в одній серії Sony.

Що шукати на вінілі

Найцікавіше тут — сліди в металі. Наш «Future» датований 2023 роком і має власний каталожний номер 19658801931, але в раннаутах усіх чотирьох сторін вибито інше: «88985 -48093-I-». Це номер видання 2017 року. Тобто перевидання надруковане не з нового мастера, а з металу першої серії — для покупця це радше добре, бо між цим тиражем і оригіналом немає зайвої ланки.

Друкували їх на різних заводах. «Future» вийшов на німецькому Pallas, «HNDRXX» — на чеському GZ Media, і раннаути в них відповідно різні за манерою: у першого сонівська нумерація, у другого внутрішній заводський номер 162785 із суфіксами E1, E2, E3, E4 за сторонами. Обидва — подвійні платівки з поміткою «Made in the EU».

Чого в кредитах немає — імені інженера з мастерингу для вінілу. Ні в одному з двох релізів воно не вказане, тож хто зводив звук під різку, невідомо. З того, що є: на однойменному альбомі записом займався Сет Фіркінс, на «HNDRXX» виконавчими продюсерами стоять DJ Esco, Родні Гілл і сам Вілберн.

За колекціями «HNDRXX» помітно попереду: 816 копій проти 364 у однойменного, при майже однаковій середній оцінці 4,41. Різниця в бажаннях менша — 345 проти 180. Простіше кажучи, мелодійний альбом у людей уже є, а жорсткий досі шукають.

З чого почати

Якщо треп для вас новий жанр, беріть «HNDRXX»: у ньому більше мелодії і менше вимог до слухача, а дев’ятнадцять треків на двох платівках не втомлюють.

Якщо ж вам потрібен саме той Future, про якого говорять як про архітектора жанру, то це однойменний альбом — двадцять треків, менше співу, більше ритму, і метал 2017 року в основі тиражу.

Ширший контекст обох платівок — у розділі Classic Rap/Hip-Hop, куди вони в нас і поставлені. Якщо ж вас цікавить не мейнстрим, а те, що росло поруч із ним і від нього відштовхувалося, кращий вхід — Alternative Rap.