Вінілові платівки Era

Era — французький проєкт Еріка Леві, який 1996 року вигадав спосіб продавати григоріанський хорал стадіонам. Хор співає мовою, якої не існує: текст складається з латиноподібних складів, підібраних на слух заради звучання, а не змісту. Формально це «нью-ейдж», за метаданими Discogs — суміш електроніки, класики й року, і обидва визначення однаково незручні.

Як змінювалося звучання

Однойменний дебют 1996 року побудований на простій схемі: хорова тема, ритм-секція з живих барабанів і синтезаторний шар поверх. «Ameno» звідти стала тим, за чим проєкт упізнають досі, і саме вона витягла альбом далеко за межі жанрової полиці.

«Era 2» 2000 року помітно змінила пропорції. Хор нікуди не подівся, але поруч із ним з’явився повноцінний рок-склад із запрошених сесійників — бас Ліленда Склара, гітари Робі Макінтоша й Патріса Тізона, барабани Ніла Вілкінсона. Хором керував Гай Протеро, струнними — Марі-Жанн Серреро, а провідний жіночий вокал вела Лена Йіннегрен, вона ж писала тексти разом із Леві. Для платівки, яку магазини ставлять у відділ релаксаційної музики, це несподівано серйозний список імен.

У метаданих MusicBrainz проєкт позначений як new age з невеликою домішкою ambient, у Last.fm поруч додаються celtic і ethereal. Обидві картини неповні: у другому альбомі рок-складова чутна більше, ніж будь-яка кельтика, а «Divano» й «Devore Amante» ближче до симфонічного року, ніж до чогось для медитації.

Що шукати на вінілі

У нас обидва альбоми у виданнях Decca France 2024 року: дебют на золотому вінілі, «Era 2» на срібному. Це кольорові перевидання, а не оригінальні преси, і сказати це варто одразу — на вініл ці записи в такому вигляді потрапили майже через тридцять і майже через чверть століття після виходу відповідно.

Технічно обидві платівки зроблені в Німеччині на одному ланцюжку: лаки різали в студії SST, пресували на заводі Pallas. Але інженери різні, і це видно неозброєним оком у раннауті. На дебюті вибито «-64286-I Kr SST» — Kr це Даніель Кріґер. На «Era 2» стоїть «-64287-I SST AL», тобто Алекс Німмерманн. Номери матриць ідуть підряд, 64286 і 64287: обидва лаки різали в один захід, різними руками.

Далі те, за чим варто стежити при купівлі. Частина тиражу обох альбомів виходила з автографом Еріка Леві, але тільки через один французький сайт-магазин — у звичайному роздрібі підписаних примірників не буває, і продавець, який обіцяє автограф без доказів, майже напевно помиляється. Ще одна деталь: конверт дебюту не просто збільшений із компакт-диска, макет для платівки робила Франсуаз Бергманн, тоді як оригінальне оформлення CD у кредитах іде окремим рядком.

І головне для тих, хто знає альбом напам’ять: порядок треків на вінілі не збігається з тим, до якого звикли. На дебюті сторона A відкривається реміксами «Ameno» і «Mother», а оригінальні версії обох стоять на стороні B. Сторона A триває 18:59, сторона B — 20:04. «Era 2» розкладена рівніше, 21:38 і 22:13, але там нумерація другої сторони йде як B6–B10, наскрізним рахунком із компакт-диска.

З чого почати

Якщо ви пам’ятаєте «Ameno» з реклами й хочете саме її, беріть золотий однойменний альбом — але будьте готові, що перше, що зазвучить, буде ремікс, а не знайома версія. Якщо цікавить сам проєкт як музика, а не як хіт, «Era 2» насиченіша: більше живих інструментів, довші треки, менше повторів. А якщо ви добираєте платівку під конкретне завдання, скажімо, під фон для роботи, дебют з його коротшими композиціями підходить краще.

У каталозі обидва диски стоять у напрямку Downtempo / Ambient / Electronic. Хоровий і струнний бік проєкту ближче до сусідів із Neoclassical Music — туди має сенс зазирнути, якщо в Era вас тримає саме хор, а не ритм.