Вінілові платівки Chet Baker

Честер Бейкер записав альбом “Chet Baker Sings” у 1956 році — саме такий рік стоїть у майстер-релізі Discogs, хоча платівка, що продається в нашому каталозі, це європейське перевидання 2017 року на лейблі Dol. І тут є незручний нюанс: сторінка цього конкретного тиражу на Discogs не називає ні заводу, ні інженера мастерингу — поля “компанії” та “учасники запису” там порожні. Розкладна обкладинка і вага 180 грамів — це все, що видавець вважав за потрібне заявити.

Як мінявся голос і труба Чета Бейкера

Chesney Henry Baker Jr. народився 23 грудня 1929 року в Йейлі, штат Оклахома, у родині музикантів: батько грав на гітарі в стилі вестерн-свінг, мати була піаністкою. У 1940 році сім’я переїхала до Глендейла, Каліфорнія. Там Бейкер співав у церковному хорі, потім грав на тромбоні, а з тринадцяти років пересів на трубу. У 1952 році він приєднався до квартету Джеррі Маллігана (Gerry Mulligan Quartet) і саме в цьому складі виробив фірмову манеру контрапункту замість унісонних ліній — тоді ж “My Funny Valentine” стала його візитівкою, а сам Бейкер вигравав читацькі опитування журналів Metronome і DownBeat. Ця репутація зробила його однією з ключових постатей кул-джазу (cool jazz) — напряму, що навмисно відмовився від гарячої енергії бібопу заради стриманості й простору між нотами. “Chet Baker Sings” 1956 року — це той момент, коли трубач вирішив ще й заспівати: замість віртуозного соло мелодію веде голос, майже пошепки, без вібрато і драматичних жестів. Через два роки вийшов “It Could Happen To You” (1958) — підтвердження, що вокальна лінія Бейкера це не епізод, а окремий, впізнаваний інструмент.

Що шукати на вінілі

На цьому пресі — чотирнадцять треків, розведених по двох сторонах: перша сторона з шести композицій (“That Old Feeling”, “It’s Always You”, “Like Someone In Love”, “My Ideal”, “I’ve Never Been In Love Before”, “My Buddy”), друга — з восьми, включно з “My Funny Valentine” та “There Will Never Be Another You”. Це впізнавані джазові стандарти, а не оригінальний матеріал — Бейкер тут виступає інтерпретатором американського пісенного канону. У раннауті платівки читаються коди 119425E1/X 02466970 та 119425E2/O 02467476, але без підпису студії чи майстер-інженера — типова ситуація для бюджетних європейських перевидань серії Dol, де на першому плані сам факт наявності платівки на полиці, а не документація процесу. Штрихкод тиражу — 889397217976. За даними спільноти Discogs, альбом мають 2442 колекціонери, ще 525 шукають його у списках бажаного, а середня оцінка — 4,68 з 5 на основі 221 голосу: попит стабільно високий попри скромний супровід конкретно цього видання. У 2001 році оригінальний запис 1956 року внесли до Зали слави Греммі (Grammy Hall of Fame) — але це визнання стосується самого альбому, а не конкретно цього європейського тиражу.

З чого почати

Якщо ви ніколи не чули Бейкера-вокаліста і уявляєте джаз як гучну трубу й швидкі пасажі — почніть саме з цієї платівки: вона доводить, що тиша й стриманість можуть звучати переконливіше за віртуозність. Якщо вам цікавіша труба, а не голос — майте на увазі, що більшість треків тут саме у вокальній версії (це видно навіть із назв роликів на Discogs — “Vocal Version” стоїть майже скрізь), тож суто інструментальний Бейкер починається вже з інших його платівок. А якщо хочеться розширити пошук за межі одного імені — у нашому каталозі є розділ джазу загалом і окремо джазу з блюзовим корінням, де стоять сусідні за настроєм записи.