Вінілові платівки All Them Witches

All Them Witches зібралися в Нашвіллі 2012 року і відтоді живуть у зручному для себе зазорі між жанрами. Формально це психоделічний рок, але блюзовий кістяк, повільний стоунерівський крок і довгі імпровізаційні виходи не дають гурту втриматися в одній шухляді. MusicBrainz видає їм теги stoner rock, blues rock і desert rock майже з однаковою вагою — рідкісний випадок, коли мітки не сперечаються між собою, а разом описують метод.

Як змінювалося звучання гурту

«Dying Surfer Meets His Maker» 2015 року досі лишається найпросторішим їхнім записом: акустика, повільні темпи, мінімум натиску. За кредитами Discogs, зведення альбому пройшло в Dark Art Audio, мастеринг — у John Baldwin Mastering, а лак різали в Golden Mastering; тиражували платівку на United Record Pressing у Нашвіллі. Продюсером значиться сам гітарист гурту Бен Маклауд, а обкладинку й фотографії зробив барабанщик Роббі Стеблер — тобто це майже повністю саморобний, внутрішній проєкт гурту, без залучення зовнішньої творчої команди. Показово, що саме цей, найтихіший альбом гурт зробив повністю власними руками, тоді як гучніший і технологічніший «ATW» уже довірили професійному звукорежисеру ззовні. Далі гурт важчав. Самотитульний «ATW» 2018-го зводив Роб Шнапф, а мастеринг робив Піт Лайман в Infrasonic Sound у Нашвіллі — саме звідти взявся щільніший, виразно гітарний баланс. «Nothing As The Ideal» 2020 року записували в Abbey Road Studios, і це не рекламний рядок: студія стоїть у кредитах релізу. Той альбом звучить сухіше й зібраніше за все попереднє, а тривалості треків гурту довелося викласти окремо на офіційній сторінці — на конверті їх немає взагалі.

Що шукати на вінілі

Усі чотири платівки в нас — New West Records, і кожна має власну прикмету. Чорне видання «Nothing As The Ideal» — 140 грамів, гейтфолд, лак різав Джефф Пауелл, його підпис J POWELL витравлений у ранауті обох сторін; гальванопластику робила GZ Media. Кольоровий варіант того самого альбому — Black Friday Exclusive 2024 року: два диски на 45 обертах, м’ятно-зелений із синім мармуром. Це той самий матеріал, розкладений удвічі просторіше.

«ATW» — два диски на прозорому червоному, 140 грамів, гейтфолд із двома друкованими внутрішніми конвертами, мастеринг Піта Лаймана. «Dying Surfer Meets His Maker» у нас у пізньому перепресуванні: у ньому вже немає ні стікера на плівці, ні коду на завантаження, натомість є матовий конверт із трохи шорсткою поверхнею і вкладка з текстами. Якщо бачили це видання з кодом — то був ранній тираж, наш інший.

З чого почати

Щоб зрозуміти гурт за один вечір, беріть «ATW»: він найрівніший і найменш примхливий. Якщо цікавить саме звук — «Nothing As The Ideal» у чорному пресі, з тим самим пауеллівським лаком. Якщо збираєте кольорові тиражі, ваш варіант подвійний Black Friday на 45 обертах: такі релізи не допресовують.

Каталожно гурт стоїть у психоделічному року, і для «ATW» та «Nothing As The Ideal» це справедливо. Блюзова важкість ранніх речей ближча до того, що зібрано в хард-році — там їх і варто шукати, коли хочеться густішого.