Вінілові платівки Adriano Celentano

Італієць, який співає з кінця п’ятдесятих і за цей час встиг побути рок-н-рольником, кіноактором, телеведучим і автором майже релігійних за інтонацією платівок. У нас він представлений двома альбомами, і жоден із них не є збіркою хітів. Тому, хто прийшов по «Azzurro» чи «Confessa», ці платівки їх не дадуть — це два окремих альбоми, 1987 і 2004 років, перевидані у 2025-му.

Як змінювався звук

«La Pubblica Ottusità» 1987 року — найдальша точка від рок-н-рольного початку. Discogs класифікує альбом як Electronic і Pop зі стилем Synth-pop: синтезатори, електронні барабани, характерна для середини вісімдесятих холоднувата фактура. Заголовний трек іде понад шість хвилин, фінальна «La Luce Del Sole» — теж, і обидва побудовані радше на нагнітанні, ніж на приспіві.

«C’è Sempre Un Motivo» 2004 року звучить протилежно: живі музиканти, широка стилістична палітра. У жанрах Discogs тут стоять одразу Rock, Latin і Pop, а серед стилів — Bossanova, Pop Rock, Rhythm and Blues і Vocal. На одній платівці вміщаються боса-нова, блюз і естрадна балада, і це не еклектика заради ефекту, а звичайна для пізнього Челентано манера.

Обидва альбоми показують те, що не видно за хітами: він постійно переписував сам себе. На платівці 2004 року стоїть «Quel Casinha» — переспів власного «Il Ragazzo Della Via Gluck» 1966 року в боса-новій обробці. А на альбомі 1987-го всередині треку «L’Ultimo Gigante» несподівано звучать сорок секунд «Rock Around The Clock» — привіт із того десятиліття, з якого він починав.

Що шукати на вінілі

Головне про ці два видання: вони не з ПВХ. Обидва диски випущені у 2025 році на біопластику — це нова серія Clan Celentano і Universal Music Italia, і в картках товару матеріал так і вказаний. Річ рідкісна, але й непередбачувана: як така суміш поводитиметься через десять чи двадцять років, поки що не знає ніхто, статистики зносу просто не існує. Зберігати такі диски варто акуратніше за звичайні — вертикально, подалі від тепла.

Далі — стан бази. Обидва релізи щойно вийшли, і Discogs про них знає мало. «C’è Sempre Un Motivo» стоїть у 59 колекціях при шести оцінках, «La Pubblica Ottusità» — у шести колекціях і без жодної оцінки взагалі. Це означає, що орієнтуватися на думку спільноти тут ніяк: ви будете серед перших, хто цей тираж чув.

Є і дрібниця для тих, хто веде облік. У «C’è Sempre Un Motivo» каталожний номер Universal закінчується на 640974, а штрихкод у базі зафіксований лише як наліпка з числом, що закінчується на 640981. Обидва номери справжні, просто належать різним шарам оформлення — при звірці це збиває.

З чого почати

Найпростіший вхід — «C’è Sempre Un Motivo»: одинадцять треків, живі аранжування, знайома манера. Альбом не вимагає контексту і працює як звичайна пісенна платівка.

«La Pubblica Ottusità» варто брати другою і свідомо: вісімдесяті в італійському виконанні звучать специфічно, і синтезаторна фактура тут набагато помітніша за голос. Ширший контекст цієї естради лежить у розділі класичного попу.

А тим, кому цікаво, з чого Челентано починав у п’ятдесятих, більше скаже рок-н-рол — саме звідти взялися і його сценічна пластика, і та сорокасекундна цитата з Білла Гейлі.