Вінілові платівки Miles Davis All Stars

«Miles Davis All Stars» — це не сценічний псевдонім, а буквальна копія того, як Prestige Records підписувала конверти сесій зі змінним складом музикантів навколо Дейвіса. Обкладинка перевидання, яке продаємо ми, називає виконавцем саме цю сесійну назву, а не одного трубача — і в нашому каталозі під цим ім’ям стоїть рівно одна позиція, «Walkin’». Платівку критики й досі згадують як межу між «прохолодним» джазом початку 50-х і жорсткішим hard bop, що прийшов одразу за ним. Неприємна для колекціонера деталь: диск зібраний із двох різних сесій запису, розписаних на два різні дні й два різні склади музикантів, і це чутно вже з перших тактів кожної сторони.

Як мінявся склад у межах одного диска

За кредитами Discogs сторона A — треки «Walkin’» і «Blue ‘N’ Boogie» — записана 29 квітня 1954 року секстетом: Дейвіс на трубі, Дж. Дж. Джонсон на тромбоні, Лакі Томпсон на тенор-саксофоні, Хорас Сілвер за роялем, Персі Хіт на контрабасі й Кенні Кларк на барабанах. Сторона B — «Solar», «You Don’t Know What Love Is» і «Love Me Or Leave Me» — записана раніше, 3 квітня того ж року, і тут склад уже квінтет: тромбон і тенор зникають, натомість на альт-саксофоні грає Дейві Шилдкраут. Різниця чутна одразу: сторона A звучить густіше через три духові голоси одночасно, сторона B — прозоріша, з більшим простором для роялю Сілвера. Last.fm позначає альбом тегами «hard bop» і «bebop» поряд із «cool jazz» — і це не помилка розмітки, а точний відбиток того, що платівка фіксує сам момент переходу в кар’єрі Дейвіса.

Що шукати на вінілі

Кредити цього видання по-своєму чесні: у полі компаній Discogs зазначено лише дистриб’ютора Fantasy, Inc. — ані інженера мастерингу, ані завод пресування тут не назвали. Натомість інженера запису вказано напряму: Руді Ван Гелдер, який знімав обидві сесії у власній домашній студії в Хакенсаку, Нью-Джерсі. Продюсером-наглядачем значиться Боб Вайнсток, засновник Prestige, а лайнер-нотатки на конверті підписав Айра Гітлер — джазовий критик, чиє ім’я історики музики згадують саме поряд із формуванням терміна «hard bop» у ці роки. Це перевидання 2015 року на лейблі Original Jazz Classics (дистрибуція через Fantasy) — одна платівка, без бонус-треків і без розширеної вкладки понад оригінальні нотатки. Штрихкод 0 25218 62131 1 підтверджує саме цей тираж, а Discogs фіксує формат як «LP, Album, Compilation, Reissue» — тобто офіційно це компіляція двох сесій, а не суцільний запис одного дня.

З чого почати

Три сценарії. Якщо цікавить сама точка повороту в кар’єрі Дейвіса — починайте із заголовного «Walkin’»: дванадцятитактовий блюзовий рифф, розтягнутий на понад тринадцять хвилин соло, який і дав назву альбому та стилю, що критики згодом означили як hard bop. Якщо важливіше почути баланс менш насиченого складу — зручніше почати зі сторони B: коротші треки, менше інструментів, і партія Сілвера звучить виразніше. Якщо цікавить саме контекст переходу — послухайте платівку одразу після чогось із «прохолодного» періоду Дейвіса кінця 40-х: різниця в щільності звуку помітна без жодних пояснень. У каталозі напрямок цієї платівки — джаз, а суміжний за походженням розділ, куди «Walkin’» пасує напряму завдяки своїй дванадцятитактовій блюзовій темі, — джаз і блюзові корені.