Вінілові платівки Tom Odell

Том Оделл — британський піаніст і автор пісень, що народився 24 листопада 1990 року і побудував кар’єру на пісенній формулі одного інструмента: фортепіано попереду, голос упритул, мінімум продюсерської косметики. У нашому каталозі дві його платівки розділяє більш ніж десятиліття — дебютний «Long Way Down» 2013 року і «Black Friday» 2024-го, — і різниця між ними показує, як однаковий підхід до пісні може звучати геть по-різному в різний час.

Від фортепіанного дебюту до оркестрової драматургії

«Long Way Down» продюсували Ден Греч-Маргеро та Ег Вайт — останній сам грає на записі й співає бек-вокал, попри те, що офіційно значиться продюсером, а не виконавцем. Пісні писав переважно сам Оделл разом із Енді Барроузом (колишнім барабанщиком гурту Razorlight), Френсісом Вайтом і Джонні Латтімером, а обкладинку зняв фотограф Ендрю Віттон. Альбом і сьогодні тримається на простій формулі: фортепіано, вокал, мінімум оркестровки. «Black Friday» 2024 року — зовсім інша драматургія: тринадцять треків, з яких три — не пісні, а короткі оркестрові інтерлюдії з промовистими назвами «The Orchestra Tunes Up», «The Orchestra Takes Flight» і «The Orchestra Is Feeling Tense», що буквально розповідають, що відбувається з оркестром між основними піснями. Це вже не сольний фортепіанний альбом, а концептуальна робота з драматургією цілої платівки.

Що шукати на вінілі

«Long Way Down» у нас — британське видання 2013 року з кодом на завантаження всередині конверта; мастерингом займався Тоні Казінс у Metropolis Studios, а зведенням — одразу двоє: Ченцо Таунсенд і Том Елмхерст, ім’я якого варто запам’ятати — це один із найбільш затребуваних зведення-інженерів індустрії, що працював з Емі Вайнгаус і Адель. «Black Friday» вийшов на власному лейблі Оделла UROK, дистрибуцію веде Virgin Music Group — тобто права на запис належать самому музиканту, а не мейджору. На корінці цього видання під назвою альбому додатково видрукувано рядок «Loving you will be the death of me» — це не окрема примітка, а назва треку A3, винесена на корінець як своєрідний підзаголовок. На конверті стикер «Made in Germany». На Discogs «Long Way Down» тримають 3178 власників при рейтингу 4,41 і 241 голосі — майже у вісім разів більше, ніж у свіжого «Black Friday» (393 власники, 4,66 при 35 голосах), що природно для платівки, яка на ринку вже понад десять років. Жанрово перший диск позначений як Pop Rock, Indie Rock і Indie Pop одночасно, другий — просто Indie Pop і Indie Rock, без прямої вказівки на поп: за одинадцять років класифікація Оделла на Discogs змістилася в бік інді, хоча сам метод — фортепіано плюс голос — лишився тим самим.

З чого почати

Якщо хочете класичного Оделла — піаніста з розбитим серцем на сцені, — починайте з «Long Way Down»: усе, за що його полюбили у 2013-му, там. Якщо цікавить, як звучить той самий голос через одинадцять років і з оркестром, — беріть «Black Friday» і слухайте його цілком, одним заходом, бо оркестрові інтерлюдії пов’язують пісні в єдину лінію. Якщо ви новачок у британському піано-попі загалом — «Long Way Down» залишається найпростішим входом у весь жанр.

У каталозі Оделл стоїть у напрямку альтернативного попу, а за фактурою звучання «Black Friday» ближче до інді-року.