Вінілові платівки James

James зібралися в Манчестері на початку 1980-х і пережили всі хвилі, до яких їх записували: мадчестер, бріт-поп, пост-бріт-поп. У складі з першого року досі співак Тім Бут і басист Джим Гленні, решта позицій змінювалася десятками. Для колекціонера гурт незручний тим, що головні пісні розкидані по різних платівках і різних десятиліттях: «Sit Down» ховається наприкінці другої сторони «Gold Mother», «Laid» продюсував Браян Іно, а найцікавіші дрібниці лежать на маленьких EP, які легко проґавити.

Як змінювався звук

Перші роки — це дзвінкі гітари й нервова ритміка, гурт грав швидко й тонко, майже без низу. Склад тоді був коротким: Бут, Гленні, гітарист Пол Гілбертсон і барабанщик Гаван Вілан. Гілбертсон пішов 1984-го, на його місце став Ларрі Готт — і звук почав густішати.

Березень 1989-го змінив гурт остаточно. За кілька місяців у складі опинилися барабанщик Дейв Бейнтон-Пауер, скрипаль і гітарист Сол Девіс та клавішник Марк Гантер, а трубач Енді Даєґрем, який приєднався ще 1982-го, отримав нарешті простір. Із квартету вийшов ансамбль на шість-сім людей, і саме в такому вигляді записана «Gold Mother» — платівка, де труба й скрипка виводять мелодію нарівні з голосом.

Наступний поворот був у протилежний бік. На «Laid» продюсер Браян Іно зняв із гурту все зайве: замість щільної аранжировки — акустика, порожнеча між інструментами й голос Бута майже впритул до мікрофона. Іно там не тільки за пультом — у кредитах він записаний і як виконавець додаткового басу та клавішних. У MusicBrainz теги гурту розкладаються показово: alternative rock і britpop важать найбільше, а madchester і baggy — по одному голосу. Ярлик, з яким James асоціюють найчастіше, насправді найслабший.

Що шукати на вінілі

Перевидання «Gold Mother» 2017 року на Fontana — подвійна платівка на 180 грамів. Лак різав Баррі Ґрінт, і це видно неозброєним оком: у ранауті першої сторони поруч із номером 5712910-A стоїть його підпис BAZZA. Порядок треків на цьому виданні не такий, як пам’ятають за касетою: платівка відкривається версією «Come Home» у міксі Flood, а «Sit Down» стоїть четвертим номером на стороні B.

«Laid» у перевиданні 2020 року має пастку для тих, хто ставить голку на конкретну пісню. На конверті треки пронумеровані наскрізь від 1 до 13, а на етикетках сторони підписані як SIDE 1 — SIDE 4. Збігу між цими двома нумераціями немає, і зорієнтуватися можна лише за назвами. Discogs окремо попереджає, що цей прес зовні майже не відрізняється від попереднього — розводить їх тільки матричний номер. Записували альбом у Real World Studios і The Windings, зводив Бен Феннер.

Найцікавіше — «Better Than That EP» 2018 року, десятидюймівка на 45 обертів з Infectious Music, тиснута на Optimal Media. На цьому релізі трек-лист на конверті й на етикетках просто помилковий: «Hank» і «Busted» переставлені місцями. Реальний порядок — A1 «Better Than That», A2 «Hank», B1 «Busted», B2 «Broken by The Hurt». Помилку так і не виправили, вона є на всьому накладі. Купон на цифрову копію всередині дає файли 192 кбіт/с — за 2018 рік це вже було скупувато.

З чого почати

Хто хоче почути гурт на піку складу — бере «Gold Mother»: там сім людей грають одночасно, і платівка тримає це без каші. Хто прийшов по «Laid» як пісню — має розуміти, що альбом навколо неї тихіший і повільніший, ніж очікується, і в цьому весь сенс. Хто збирає дрібниці — шукає десятидюймівки, їх у гурту небагато і вони швидко зникають.

Обидва великі альбоми стоять у Britpop, хоча James старші за це слово років на десять. Якщо цікавить радше гітарна манчестерська школа до бріт-попу — дивіться Indie Rock.