Поставте голку на першу доріжку. Спершу гітарна фігура, яка звучить трохи як дзвін, потім барабани. Але щось із ними не так: вони рубані, склеєні, ніби їх розібрали на шматки і зібрали заново на комп’ютері. Так і є. А бас раз у раз просто зникає і повертається, як подих. Пісня називається «Airbag» , «Подушка безпеки».
Коли американський лейбл гурту вперше почув цю платівку, там розгубилися, а прогноз продажів урізали з двох мільйонів до пів мільйона. Барабанщик Філ Селвей згадував, що в лейблі на це дивилися як на «комерційне самогубство». Сьогодні в альбому понад сім мільйонів проданих копій, премія «Греммі» і місце в Бібліотеці Конгресу США. Ось як п’ятеро хлопців з Оксфордширу записали платівку, яка, кажуть, передбачила настрій XXI століття.
Чому це ікона
Rolling Stone пише, що саме тут Radiohead почали розтягувати свій звук, як іриску, і дивитися, що з того вийде, не переймаючись, чи це ще рок. Вийшов повільний, моторошний альбом із піснями, які неможливо забути, як-от «Karma Police» . Гітарист Джонні Грінвуд згадував, що хотів струнних, які не звучали б як «Eleanor Rigby» The Beatles, і змусив скрипки видавати лячний білий шум. У списку 500 найкращих альбомів усіх часів Rolling Stone альбом стоїть на 42-му місці.
Альбом отримав «Греммі» як найкращий альтернативний, його номінували як альбом року, він потрапив у короткий список британської премії Mercury, а у 2014-му Бібліотека Конгресу США внесла його до Національного реєстру звукозаписів. Читачі журналу Q колись назвали «OK Computer» найкращим альбомом XX століття.
Після «Creep»: гурт, який не хотів повторюватися
Radiohead зібралися ще школярами в Абінгдоні, містечку під Оксфордом. Спочатку гурт називався On a Friday, «У п’ятницю», бо саме по п’ятницях вони репетирували в шкільному музичному класі. У 1992-му їхня пісня «Creep» стала хітом по всьому світу. Друга платівка, The Bends, принесла повагу критиків. Від них чекали одного: ще раз те саме.
Гітарист Ед О’Браєн згадував: усі казали, що якщо випустити «The Bends, частину другу», продасте шість-сім мільйонів. «А ми такі: зробимо навпаки». Співак Том Йорк казав, що не хоче писати ще одну «нещасну, хворобливу» платівку.
У вересні 1995-го музикант і продюсер Браян Іно збирав благодійний альбом для організації War Child. Записати все треба було за один день, 4 вересня. Radiohead записали пісню «Lucky» за п’ять годин. Поруч сидів молодий звукорежисер Найджел Годріч. Йорк потім назвав «Lucky» «першою позначкою на стіні».
Хлопчик, який записував воду з крана. Годріч народився в Лондоні в сім’ї звукорежисера BBC. Коли він був малим і попросив «машину, щоб робити платівки», батько купив йому касетний магнітофон. Найджел записував на нього телевізор, іграшкову залізницю і воду, що тече. На початку роботи над OK Computer йому було 25. Його покликали лише порадити, яку апаратуру купити, а він став співпродюсером альбому. Відтоді Годріч продюсує кожну платівку Radiohead, і його називають «шостим учасником» гурту.
Сарай, гастрольний автобус і «Ромео + Джульєтта»
Спершу записувалися в Canned Applause, переробленому сараї біля містечка Дідкот. Не склалося. Йорку заважало, що звідти рукою подати до дому. Джонні скаржився прозаїчніше: там не було ні нормальної кухні, ні туалету.
Влітку 1996-го зробили перерву на гастролі в Америці: розігрівали публіку перед співачкою Аланіс Моріссетт. Джонні потім жартував, що найбільше йому запам’ятались нескінченні соло на органі перед залом, повним тихо зневірених дівчат-підлітків. В автобусі вони слухали радіоверсію «Путівника по Галактиці для космотуристів» Дугласа Адамса. Там один персонаж каже комп’ютеру: «Окей, комп’ютере, мені потрібне повне ручне керування». Йорк записав фразу собі в нотатки. Так з’явилася назва.
Під час тих самих гастролей австралійський режисер Баз Лурман, який знімав «Ромео + Джульєтту», показав гурту останні пів години фільму і попросив пісню для фінальних титрів. Йорк казав, що вони взялися за роботу одразу після фінальної сцени. Так з’явилася «Exit Music (For a Film)» . Йорк згадував, що це був перший їхній запис, від якого в нього «паморочилося в голові» і який він міг слухати на повній гучності, жодного разу не скривившись.
Будинок, у якому чулися голоси
У вересні 1996-го гурт переїхав у St Catherine’s Court, старовинний маєток біля англійського Бата. Колись тут було господарство ченців Батського абатства, а тоді будинок належав акторці Джейн Сеймур. У ньому ніхто не жив, іноді його здавали під корпоративні заходи.
Радіохедівці перетворили на студію весь маєток. Вокал для «Exit Music» Йорк записав на кам’яних сходах, і луна там справжня, жоден прилад її не робив. «Let Down» записали в бальній залі о третій ночі. Дедлайнів не було, і О’Браєн зізнавався: вони тягнули, бо боялися закінчувати.
Близько 80% альбому записали наживо, усі разом в одній кімнаті. Багато вокальних партій Йорка лишилися першими дублями: він казав, що на другій спробі почав би думати, і вийшло б кепсько. «No Surprises» записали багато разів, але так і не змогли перевершити найперший дубль.
Сам будинок, схоже, теж брав участь. «Привиди говорили зі мною, поки я спав», — розповідав Йорк журналу Rolling Stone через двадцять років. Джонні Грінвуд казав, що в маєтку весь час хтось чув якісь звуки.
Найбільше мороки було з «Paranoid Android» . Перша версія тривала понад 14 хвилин і закінчувалася довжелезним соло Джонні на органі. Сам Джонні визнавав, що це важко слухати, не тримаючись за диван. Пісню склеїли з частин трьох різних пісень, а Годріч склеював шматки прямо на магнітній плівці. Залишилось 6:23.
Струнні записали в січні 1997-го в лондонській студії Abbey Road. Партію для 16 інструментів у «Climbing Up the Walls» написав Джонні. Він радів, що нарешті можна зробити струнні, які не звучать як «Eleanor Rigby». 6 березня 1997 року альбом був готовий. А ще гурт два тижні вирішував, у якому порядку поставити пісні: його мали слухати від початку до кінця.
«Комерційне самогубство», яке підкорило світ
Лейбли не почули в альбомі жодного хіта, схожого на «Creep». Басист Колін Грінвуд (старший брат Джонні) сам попереджав, що це не та платівка, з якою гурт підкорить світ.
В Америці лейбл розіслав журналістам тисячу касетних плеєрів, у кожен із яких намертво вклеїли касету з альбомом. Першим синглом обрали «Paranoid Android»: шість з половиною хвилин і жодного зручного приспіву. Сингл піднявся на третє місце британського чарту, вище, ніж будь-яка пісня Radiohead до того.
Альбом вийшов 21 травня 1997 року в Японії, а 16 червня у Великій Британії. Він одразу став першим у британському чарті: 136 тисяч копій за перший тиждень. 28 червня Radiohead уперше вийшли хедлайнерами на фестиваль у Гластонбері. Техніка підводила так, що Йорк ледь не пішов зі сцени. А в 2004-му журнал Q назвав той виступ найкращим концертом усіх часів. Наступного року альбом отримав «Греммі» як найкращий альтернативний.
Була в цього успіху й ціна. Тур тривав майже рік, до квітня 1998-го. «Цей тур був на рік задовгий», — казав Йорк. Колін згадував, що це був найнижчий момент у кар’єрі гурту. Тур зафільмував режисер Грант Ґі в документальному фільмі «Meeting People Is Easy». А ще довкола раптом з’явилося багато гуртів, які звучали як Radiohead. Почасти тому наступну платівку, Kid A, вони зробили зовсім іншою.
OK Computer залишився. У 2014 році Бібліотека Конгресу США внесла його до Національного реєстру звукозаписів. У списку 500 найкращих альбомів Rolling Stone він піднявся зі 162-го місця на 42-ге. А в 2025-му, через двадцять вісім років, «Let Down» завірусилася в TikTok і вперше потрапила до американського Billboard Hot 100.
Колір вибіленої кістки
Оформлення «OK Computer» зробили художник Стенлі Донвуд і сам Том Йорк, який підписався в титрах як «the White Chocolate Farm». Йорк попросив Донвуда вести візуальний щоденник паралельно із записом. Казав, що не був певен у музиці, поки не побачив її картинкою.
Вийшов синьо-білий колаж: автостради, літаки, родини, корпоративні логотипи, міста, слова «Lost Child», фрази есперанто й медичні інструкції англійською та грецькою. Донвуд хотів зробити щось «кольору вибіленої кістки». Помилки на комп’ютері він не скасовував, а замальовував білими каракулями, тому вони й розкидані всюди. На фото обкладинки — розв’язка між трасами I-84 та I-91 у Гартфорді, штат Коннектикут, де Radiohead грали 1996 року.
У буклеті й на наклейках дисків дві фігурки тиснуть одна одній руки. Йорк пояснював: «Комусь продають те, чого він насправді не хоче». Тексти пісень набрані дивним синтаксисом і складаються у форми прихованих картинок. Йорк казав, що в цих картинках усе, чого він не сказав у піснях. Слова «Fitter Happier» великим чорним шрифтом потім друкували в газетній рекламі й на станціях метро.
Як слухати: сторона за стороною
Йорк казав, що в кожній пісні ніби стоїть прихована камера, яка стежить за персонажем, і в кожній пісні персонаж інший. Машини, літаки, офіси, реклама, втома від швидкості. Ось про що співають.
Сторона A · 15:34 · злет
Airbag · 4:44 · співає Том Йорк
Людина виживає в автокатастрофі і почувається так, ніби народилася заново. Йорк надихнувся статтею з назвою «Подушка безпеки врятувала мені життя» і «Тибетською книгою мертвих» і писав про ілюзію безпеки: щоразу, виїжджаючи на дорогу, ти можеш загинути. Барабани тут насправді кілька секунд гри Селвея, нарізаних на комп’ютері Macintosh під впливом DJ Shadow.
Paranoid Android · 6:23 · співає Йорк
Чотири частини, жодного звичного куплету і приспіву, як у «Bohemian Rhapsody» Queen. Пісня народилася після неприємного вечора в барі Лос-Анджелеса, де Йорк побачив, як жінка, на яку хтось пролив напій, раптом страшно розлютилася. Назва відсилає до Марвіна, «параноїдального андроїда» з «Путівника по Галактиці».
Subterranean Homesick Alien · 4:27 · співає Йорк
Самотній герой мріє, щоб його забрали інопланетяни. От тільки коли він повернеться, друзі йому не повірять, і він так і лишиться диваком. Ідея виросла зі шкільного завдання Йорка: описати людське життя очима марсіанина. Електропіаніно звучить так, як гурт намагався відтворити атмосферу «Bitches Brew» Майлза Девіса.
Сторона B · 13:44 · втеча
Exit Music (For a Film) · 4:24 · співає Йорк
Історія Ромео і Джульєтти, переказана коротко. Йорк казав, що в 13 років плакав над фільмом Дзеффіреллі, бо не розумів, чому закохані просто не втекли. Це пісня для двох, які мають утекти, поки не почалося найгірше. Голос записано на кам’яних сходах маєтку.
Let Down · 4:59 · співає Йорк
Про відчуття, коли ти в дорозі, але нічого не контролюєш: проносишся повз тисячі місць і людей і ні до чого не торкаєшся. І про недовіру до емоцій на показ, коли почуття в рекламі і в пісні вже нічим не відрізняються. Гітара Джонні йде в іншому розмірі, ніж решта гурту. Записано в бальній залі о третій ночі.
Karma Police · 4:21 · співає Йорк
Назва виросла з гастрольного жарту: коли хтось поводився по-свинськи, у гурті казали, що «карма-поліція» до нього рано чи пізно доїде. Йорк називав пісню піснею «проти начальства» і наполягав, що вона не зовсім серйозна. У фіналі гітара О’Браєна ніби плавиться.
Сторона C · 14:20 · шум
Fitter Happier · 1:57 · говорить комп’ютер
Ні мелодії, ні співу. Синтезований голос «Fred» з програми на Macintosh зачитує список правильних звичок і рекламних гасел «здорової, успішної» людини 1990-х. Йорк назвав цей текст найтривожнішим із усього, що будь-коли написав.
Electioneering · 3:50 · співає Йорк
Найгучніша і найполітичніша пісня альбому, з дзвіночком-«ковбелом» і гітарою з перегрузом. Про політичні й творчі компроміси, про тих, хто продає і продається.
Climbing Up the Walls · 4:45 · співає Йорк
Найстрашніша пісня платівки. Колись Йорк працював санітаром у психіатричній лікарні, і пісня, за його словами, про те, що неможливо вимовити вголос. Атональні струнні Джонні натхненні «Трено пам’яті жертв Хіросіми» польського композитора Кшиштофа Пендерецького. Йорк згадував, що під час запису надворі лупив град.
No Surprises · 3:48 · співає Йорк
Дзвіночки, колискова мелодія, і під нею, за словами Йорка, людина, яка з усіх сил намагається триматися, але не може. Спокійне життя, де нічого не трапляється, звучить тут водночас як мрія і як пастка. Годріч записав гурт у швидшому темпі, а потім уповільнив плівку, і Йорк співав поверх неї.
Сторона D · 9:43 · приземлення
Lucky · 4:19 · співає Йорк
Чоловік уцілів в авіакатастрофі і відчуває себе щасливчиком. Її записали за п’ять годин для благодійного альбому, а натхненням стала війна в Боснії, тож тривога тут справжня. Високий дзвін на початку О’Браєн видобув, граючи по струнах вище порожка гітари.
The Tourist · 5:24 · співає Йорк
Йорк спостерігав у Франції, як американські туристи мчать від пам’ятки до пам’ятки, аби встигнути побачити якнайбільше. Він казав, що написав цю пісню сам собі: «Ідіоте, сповільнись». Повільний вальс, а в самому кінці лишається тільки тихий удар дзвіночка.
Усі платівки Radiohead, які є в нас, зібрані на сторінці гурту.
Замість післямови
Якщо ця історія вас зачепила, далі шукайте самі. Як звучав гурт за два роки до цього, коли ще писав гітарні балади, і чому The Bends досі люблять не менше? Що сталося з Radiohead, коли вони вирішили більше не звучати як Radiohead, і чому Kid A спершу всіх розгубив? І що це за «Pet Sounds» The Beach Boys та «Bitches Brew» Майлза Девіса, на які вони так рівнялися?
А якщо захочеться мати частинку того старого маєтку з кам’яними сходами з собою, вона є в нас на вінілі. І так, будемо чесні: на цьому ми теж заробляємо. Але закохати вас у музику для нас усе одно важливіше.
Команда Just Punk Vinyl