Вінілові платівки Rage Against The Machine

Rage Against The Machine зібралися в Лос-Анджелесі в серпні 1991 року й офіційно припинили існування в січні 2024-го. За тридцять з лишком років склад не змінився жодного разу: Зак де ла Роча на вокалі, Том Морелло на гітарі, Тім Коммерфорд на басу, Бред Вілк за барабанами. Для гурту такого рівня це рідкість, і вона багато що пояснює в тому, чому їхні платівки звучать однаково впізнавано з першої до останньої.

Як змінювалося звучання

Теги MusicBrainz розставлені так: alternative metal вагою 13, rap metal 10, далі funk metal і rap rock по 5. Формула склалася відразу й майже не рухалася — мінялася тільки щільність.

Дебютний однойменний альбом 1992 року — найсухіший. Записаний він майже без накладень, і головна його особливість зазначена на самому конверті: у роботі не використовувалися ані семпли, ані клавіші, ані синтезатори. Усе, що звучить як платівка, що зупиняється, як сирена або як радіоперешкоди, зіграно Морелло на гітарі. Це не хвастощі, а технічний факт, який варто тримати в голові при прослуховуванні.

«Evil Empire» 1996 року щільніший і повільніший, з більшою вагою фанкової складової. «The Battle Of Los Angeles» 1999-го — найагресивніший і найкраще зведений: там ритм-секція нарешті звучить так само крупно, як гітара.

Особливий випадок — «Renegades» 2000 року. Це альбом каверів цілком, і оригінального матеріалу на ньому немає. Платівка сильна, але купувати її як «четвертий студійний альбом» не варто: це переспіви чужих речей, і знати про це треба до покупки. Ми поставили гурт у розділ Alternative Metal, і це наша навігація; жанрові мітки Discogs на конкретних релізах частіше говорять про rap metal.

Що шукати на вінілі

Каталог у нас майже цілком складається з перевидань і ремастерів, і це той випадок, коли перевидання виграє в оригіналу не за рахунок ваги пластику, а за рахунок джерела.

Дебютний альбом іде на 180 грамах у ремастерингу. Матеріал там записаний із великим динамічним діапазоном, і ремастер зроблено акуратно — гучність не задирали. Це рідкість для перевидань дев’яностих, і саме тому цей прес має сенс брати навіть за наявності старого.

«Evil Empire» і «The Battle Of Los Angeles» ідуть одинарними дисками. Обидва альбоми коротші за сорок п’ять хвилин, тож розкладка на дві платівки їм не потрібна, а на одному диску канавка виходить достатньо широкою для того низу, що там є.

«Live At The Grand Olympic Auditorium» — подвійник на 180 грамах, і це запис останніх концертів гурту перед першим розпадом. Концертна платівка тут не додаток до дискографії: гурт грав живцем без підкладок, і різниця з студією чутна одразу.

З чого почати

Правильний перший крок — однойменний дебют 1992 року. Це платівка, з якої почалася вся рап-метал сцена, і слухати її треба саме як цілісний альбом.

Тим, хто хоче найгучніше й найщільніше зведення, підійде «The Battle Of Los Angeles» — від нього логічно рухатися до сусідів по Alternative Metal.

Ну а якщо цікавить гурт на сцені, а не в студії, беріть «Live At The Grand Olympic Auditorium». Це найближче до того, як вони звучали в залі, і звідси коротка дорога до гітарного матеріалу в Alternative Rock.