Вінілові платівки Sarah Vaughan And Her Trio

Сара Вон — американська джазова вокалістка, яку критик Леонард Фезер називав «найважливішою співачкою, що вийшла з епохи бібопу»; сама вона носила прізвиська «Sassy» і «The Divine One». У нашому каталозі вона представлена альбомом «Swingin’ Easy» — платівкою, назва якої обіцяє один невимушений сеанс із тріо, хоча за нотатками Discogs це насправді дві різні студійні сесії, розділені майже трьома роками: 2 квітня 1954-го і 14 лютого 1957-го, кожна зі своїм піаністом. Наш тираж — перевидання лейблу Supper Club 2024 року, лімітоване і пронумероване, всього 1000 екземплярів.

Як змінювалося звучання Вон

Вон почала кар’єру не в студії, а в турах з великим оркестром Ерла Гайнса у 1943–1944 роках — за біографією Last.fm, саме цей склад пам’ятають як «інкубатор бібопу»: серед музикантів тоді були трубач Діззі Гіллеспі і саксофоніст Чарлі Паркер, який на той момент грав на теноровому саксофоні, а не на альтовому, яким стане відомий пізніше. Після Гайнса Вон перейшла до оркестру Біллі Екстайна, де бібоп-сцена продовжила формуватися далі. До середини 50-х, коли записувалися сесії «Swingin’ Easy», вона вже відійшла від оркестрового звучання до формату тріо — вокал, фортепіано, контрабас і барабани — де голос лишається єдиним солюючим інструментом, а акомпанемент тільки підтримує. На нашій платівці цей перехід чути буквально: сесія 1954-го записана з піаністом Джоном Малакі, сесія 1957-го — вже з Джиммі Джонсом, і навіть контрабасисти різні: Джо Бенджамін і Річард Девіс. «Тріо» на обкладинці — не постійний склад музикантів, а концепція формату, яку продюсер Джек Трейсі щоразу збирав по-новому.

Що шукати на вінілі

Наш тираж — перевидання Supper Club 2024 року, лімітоване і пронумероване, тираж 1000 екземплярів, виготовлено в ЄС. Мастеринг — Direct Metal Mastering (DMM): лак ріжуть безпосередньо в метал без проміжної стадії, і на джазових записах це часто дає чіткіший, «сухіший» звук. Платівка моно, і для сесій середини 50-х це не спрощення, а рідний формат: стерео тоді ще щойно з’являлося, а ранні стереоверсії нерідко робили нашвидкуруч. До оригінальних одинадцяти треків додано бонуси: трек B5 — із тих самих сесій 1954/57 років, який не потрапив у оригінальний LP, а треки B6–B9 мають зовсім іншу природу — це живий запис із клубу Mister Kelly’s у Чикаго, зроблений 6–8 серпня 1957-го, тобто вже поза студійними сесіями, які дали основний альбом.

З чого почати

Якщо хочеться просто вечірнього джазового вокалу без зайвих пояснень — беріть «Swingin’ Easy» одразу, це самодостатній вхід у творчість Вон. Якщо цікавить сам формат моно-джазу середини минулого століття, для якого моно не компроміс, а рідний спосіб запису, — варто зазирнути в наш напрямок Jazz, там таких платівок багато. А якщо ближче приземленіша, блюзова лінія вокального джазу — є суміжний напрямок Jazz/Blues, де зібрані записи з тим самим духом живого, неопрацьованого звучання клубних сесій, як і бонусні треки з Mister Kelly’s на нашому тиражі.