Вінілові платівки Jon Hassell

Джон Хассел — американський трубач, композитор і автор, народжений 22 березня 1937 року в Мемфісі, Теннессі, і померлий 26 червня 2021-го в Лос-Анджелесі. За профілем Discogs, він винайшов власний стиль під назвою Fourth World — гібрид стародавнього й цифрового, композиції та імпровізації, Сходу і Заходу; в Європі вивчав електронну й серіальну музику у Карлхайнца Штокгаузена, а повернувшись до Нью-Йорка, записувався з мінімалістами Ла Монте Янгом і Террі Райлі, через яких познайомився з майстром хіндустані-раги Пандітом Пран Натхом. У нашому каталозі — «Flash Of The Spirit» (1988), спільна робота з гуртом Farafina з Буркіна-Фасо, заснованим Махамою Конате.

Як змінювалося звучання Джона Хассела

Соло-дебют «Vernal Equinox» (1978) Discogs записує як Electronic зі стилем Experimental/Ambient — фундамент того, що за два роки на «Fourth World Vol. 1 — Possible Musics» (1980, у співавторстві з Браяном Іно) отримає ім’я в самій назві альбому. «Flash Of The Spirit» (1988) з Farafina продовжує ту саму лінію, але додає до Electronic ще й Folk, World & Country, а до стилів — Tribal і African: буркінабійська перкусія тут не гостьова партія, а рівноправна половина запису. У 1990-х Хассел зробив несподіваний крен убік — під іменем Jon Hassell And Bluescreen вийшли «Dressing For Pleasure» і «Personals» (обидва 1994), і Discogs заводить їх під Hip Hop зі стилями Breakbeat, Future Jazz і Jazzy Hip-Hop, тобто це вже не Fourth World, а щось значно ближче до тодішнього трип-хопу. До 2000-х і 2010-х («Fascinoma» 1999, «Maarifa Street» 2005, «Last Night The Moon…» 2009, серія «Pentimento» 2018–2020) звучання повертається до споглядального амбієнту й джазу, а вже після смерті музиканта 2021 року вийшли ще три релізи — «Psychogeography», «The Living City» і «Further Fictions» (усі 2023), продовжуючи серію.

Що шукати на вінілі

Наше видання — подвійний вініл плюс окремий CD у комплекті, перевидання й ремастеринг 2020 року на лейблі Tak:til (каталожний номер GBLP 087), випущений у Німеччині. У нотатках Discogs зафіксована конкретна друкарська помилка на конверті вінілу: назва треку D1 надрукована як «Masque [Strenght]» замість правильного «Masque [Strength]» — на CD-версії того самого тиражу назва вже без помилки. Продюсували запис одразу троє — сам Хассел, Браян Іно і Деніел Лануа, вони ж займалися додатковим накладанням партій і зведенням, а мастерингом — Грегор Земляч. Штрихкод тиражу — 4030433608715, лейбл-код LC 41276. У кредитах окремо прописані перкусіоністи Farafina — балафоністи Махама Конате і Баба Діарра, гравці на джембе, розмовному барабані тама-соку і навіть на шекере, тобто список інструментів набагато ширший за звичний для студійного альбому набір.

З чого почати

Тим, хто раніше не чув Хассела, а прийшов через ім’я Браяна Іно, логічно почати саме з «Flash Of The Spirit» — тут Іно значиться і продюсером, і автором овердабів, і одним із трьох, хто зводив платівку. Тим, хто прийшов через сусідство за напрямком, — у наш розділ IDM/Experimental, а тим, кому ближчий повільніший, атмосферний бік того самого запису, — у розділ Downtempo, адже саме такий стиль Discogs і присвоїв цьому релізу поряд з Experimental. Тим, хто хоче простежити весь шлях Хассела, варто рухатися від «Vernal Equinox» (1978) через «Fourth World Vol. 1» (1980) і «Flash Of The Spirit» (1988) до пізніх «Pentimento» (2018–2020) і посмертних релізів 2023 року.