Вінілові платівки Mayhem

Mayhem почалися 1984 року в норвезькому Лангхусі й давно перестали бути просто гуртом: це радше точка відліку, від якої відміряють увесь скандинавський блек-метал. У теговій статистиці MusicBrainz «black metal» набирає вчетверо більше голосів, ніж просто «metal», і це чесно відображає ситуацію — Mayhem слухають не як важку музику взагалі, а як конкретну традицію. На вінілі гурт представлений нерівно: частина каталогу — свіжі перевидання з нормальним мастерингом, частина — свідомо шорсткі перевидання ранніх записів.

Як змінювався звук

Найраніше, що є в нас, — Deathcrush 1987 року в перевиданні Back On Black: сім треків, розкладний конверт, чорний вініл. Це ще не той Mayhem, якого знають за пізнішими альбомами: запис сирий, коротший за півгодини, і саме таким його й перевидають.

Pure Fucking Armageddon у білому пресі Peaceville 2024 року і концертний Live In Leipzig закривають той самий ранній період. Останній записаний живцем у ляйпцизькому Eiskeller 26 листопада 1990 року — це документ, а не студійна робота, і сприймати його треба відповідно.

Life Eternal у виданні Saturnus Productions — окремий випадок: п’ять треків, тираж чорного вінілу тисяча примірників, розкладний конверт, друкований внутрішній конверт із текстами, дванадцятисторінковий буклет із фото та двосторонній постер формату A2. Мастеринг робили у Wolfhaupt Mastering.

Пізній Mayhem звучить інакше. Esoteric Warfare 2014 року Season Of Mist випустили подвійним альбомом на швидкості 45 обертів — на наліпці так і написано, що мастеринг зроблено під 45 заради максимальної деталізації. Daemon 2019-го записували в NBS Audio Studio та Lupercal Studio, інженером був Торе Ш’єрна, а на вініл його переносили методом Direct Metal Mastering — у кредитах Century Media вказаний Штеффан Єшек.

Що шукати на вінілі

Тут варто дивитися не на вагу, а на швидкість і спосіб перенесення. Esoteric Warfare на 45 обертах займає дві платівки замість однієї — це той рідкісний випадок, коли подвійний альбом виправданий не хронометражем, а прямою вказівкою лейбла на мастеринг. Daemon із DMM — інша школа: лак не ріжуть, канавку нарізають одразу по міді, і на швидких тремоло-партіях це чути як більш різкі верхи.

Одна незручна деталь про Deathcrush: на звороті конверта надруковано «LIMITED EDITION COLOURED VINYL», бо той самий конверт лейбл використовує і для кольорових, і для чорних пресів. У чорному виданні всередині буде чорний вініл, попри напис. Це не брак і не підміна, але знати про це варто заздалегідь.

За залученістю колекціонерів лідирує саме Deathcrush: понад тисячу сімсот користувачів Discogs тримають його в колекції, а понад шістсот шукають. Life Eternal при тиражі в тисячу примірників має середню оцінку 4,84 — найвищу серед наших позицій.

З чого почати

Тим, хто заходить у гурт уперше, розумніше починати з Daemon: сучасний запис, чіткий мастеринг, десять треків і жодних археологічних складнощів. Хто прийшов саме за раннім норвезьким звуком — бере Deathcrush або Live In Leipzig і одразу отримує обидві крайності: студію і сцену 1990 року. Колекціонерам є сенс дивитися на Life Eternal з його буклетом і постером — така комплектація в наступних пресах зазвичай не повторюється.

Сусідні полиці шукайте в екстремальному металі, де живе решта скандинавської школи. Якщо ж вас цікавить важка музика без блек-метальної естетики, зверніть увагу на хеві-метал.