Вінілові платівки The Exploited

Едінбурзький гурт заснували 1978 року, і він досі виступає — це майже піввіку в жанрі, який сам себе оголосив нежиттєздатним. The Exploited належать до другої хвилі британського панку, тієї, що прийшла після Sex Pistols і зробила музику швидшою, коротшою і злішою. Ірокез Воті Бьюкена став побічним символом усього напрямку, хоча сам гурт до символізму ставився без пієтету.

Що варто знати до покупки: усі чотири платівки в нашому каталозі — перевидання 2024 року, зроблені на кольоровому воску. Оригінальних тиражів вісімдесятих і дев’яностих тут немає. Це не приховане знання, але його часто не помічають, коли бачать знайому обкладинку.

Як змінювалося звучання

Дебют «Punks Not Dead» 1981 року — це чистий UK82: темпи на межі, гітара без соло, тексти про поліцію, армію і безробіття. Записаний він швидко і звучить відповідно; у нашому каталозі це єдина позиція на одному диску.

«The Massacre» 1990-го фіксує момент, коли гурт заїхав на металеву територію. Гітарні риффи стали важчими, темпи місцями сповільнилися, а структура пісень — довшою. Це вже не стільки панк, скільки кросовер-треш із панківською подачею.

«Beat The Bastards» 1996 року пішов у цьому напрямку до кінця: щільна робота барабанів, гітарний звук зі студійною обробкою і майже метальна побудова. Багато слухачів вважають цей альбом найкращим у гурту, і оцінки це підтверджують — 4,81 на Discogs у перевидання, найвищий бал серед чотирьох.

«Fuck The System» 2003-го — останній студійний альбом на сьогодні, і він тримає той самий кросоверний баланс без спроб щось переосмислити. У нашому перевиданні 2024 року на подвійному прозорому вінілі з червоно-чорними бризками до нього додано ще й бонус-треки на стороні D, узяті не з самого альбому, а з окремого студійного релізу «Death Before Dishonour».

Що шукати на вінілі

Три з чотирьох позицій вийшли на двох дисках, хоча самі альбоми того не потребують за тривалістю. Це рішення видавця: матеріал розкладено вільніше, ніж на оригінальних однодискових тиражах. Для швидкої, щільно зведеної музики з великою кількістю верхніх частот це має практичний сенс.

Забарвлення варто розглядати як частину видання, а не як бонус. «Beat The Bastards» — червоний прозорий із чорними бризками, «Fuck The System» — прозорий із червоними й чорними бризками, «The Massacre» — синій. Обидва варіанти з бризками тиснуто на Takt Direct, порівняно новому європейському заводі, який працює переважно з обмеженими накладами.

Дебют залишили на одному диску і в чорному воску — єдина позиція без кольору. Для нього це логічно: альбом короткий, і розтягувати його на чотири сторони не було потреби.

Ще одна деталь для тих, хто звіряється з написанням: назва дебюту всюди йде без апострофа, «Punks Not Dead». Так було на оригінальному конверті 1981 року, так само стоїть і в базі Discogs. Це не помилка нашої картки.

З чого почати

Тим, хто хоче зрозуміти, за що гурт цінують у панк-середовищі, потрібен дебют: сорок хвилин без пауз і без спроб сподобатися.

Тим, хто прийшов з боку важкої музики, підійде «Beat The Bastards» — найвище оцінене видання серії, і воно найближче до метального звуку. Гурт стоїть у панку, але за подачею пізні альбоми легко лягають поруч із хеві-металом.

Якщо ж вам потрібна саме кольорова платівка на полицю, дивіться на «Fuck The System»: лімітований наклад із подвійними бризками, і повторювати його в такому вигляді ніхто не планує.