Chris Rea The Very Best Of

Ця збірка зупиняється на рубежі століть. Права на неї належать Magnet Records і датовані 2001 роком — тобто пізній, блюзовий Кріс Рі, той, що після «The Blue Guitars», сюди не потрапив узагалі. На вінілі її випустили тільки у 2018-му, і купують її саме через це: чотири сторони раннього й середнього періоду без пропусків.

Прес Optimal Media 2018 року

Європейський прес 2018 року, дві платівки, лейбл Magnet, штрихкод 0190295646615. Тиснення виконала німецька Optimal Media — у раннаутах стоять коди BI29502-01 і BI33387-01. Хронометраж на конверті не надрукований узагалі: Discogs фіксує це окремим рядком, тож орієнтуватися доводиться на трек-лист, а не на обкладинку.

Хто зводив звук

Мастеринг зробив Ієн «Coops» Купер у лондонській Metropolis — інженер, через чиї руки пройшла більшість британських поп-релізів дев’яностих. Продюсерські кредити ділять сам Кріс Рі та Джон Келлі. Окремо в нотатках зазначено, що «The Blue Café» писали в студії Miraval у Провансі, з дозаписом у Лейпцигу.

Сімдесят шість хвилин на чотирьох сторонах

Сторона A — 16:48, B — 17:41, C — 21:37, D — 20:02. Разом 76 хвилин 8 секунд на сімнадцять пісень. Перші дві сторони тримають по чотири треки і менш ніж вісімнадцять хвилин, останні дві — по двадцять з гаком. Тому «The Road To Hell (Part 2)» на початку першої звучить вільніше за «Saudade», що закриває четверту.

Кому зручніша збірка, а не альбоми

Тим, хто хоче одну добірку замість десятка альбомів, і тим, хто слухає гітарний блюз-рок на спокійній гучності.

Інші релізи виконавця — на сторінці Chris Rea, схоже за настроєм — у напрямку Blues.